УЧИТЕЛЬ, ВОСПИТАЙ УЧЕНИКА!
Мне с юности запомнилась строка,
С которой не могу не согласиться :
“Учитель, воспитай ученика,
Чтоб было у кого потом учиться!”.
Я благодарен всем учителям.
Их было, к сожалению, немного,
Кто наставлял, учил и направлял
И указал мне к знаниям дорогу.
Потом пришла пора учить других,
Всегда готовых задавать вопросы,
Упрямых, любопытных, молодых,
Весьма самоуверенных барбосов.
Ответишь им – и поумнел слегка,
Обсудишь - и проблема разрешится.
Учитель, воспитай ученика,
Чтоб было у кого потом учиться.!
Я многому учился у друзей:
Спокойствию, достоинству и чести.
В походе с ними было веселей,
И главное – работать легче вместе.
А годы шли, судьба играла мной
И объяснила как-то в день весенний,
Что, не поняв, уходят в мир иной
Защитники научных заблуждений.
Мысль с возрастом становится мелка.
Чтоб новь освоить, надо вновь родиться.
Так вот и воспитай ученика,
Чтоб было у кого потом учиться!
Я многому учился у жены:
Терпенью и семейному уюту.
А дети рассказали про штаны,
Про моду, калькулятор и компьютер.
Давно ли в карты с бабушкой играл?
Но самому уже не восемнадцать,
И, судя по всему, пришла пора
Вовсю учиться с внуками общаться.
Учить других куда как нелегко!
А жизнь идёт, и надо торопиться.
Успеть бы воспитать учеников,
Чтоб было у кого потом учиться!
Борис Левин.
До Дня вчителя!!!
Учитель, перед іменем твоїм…
«Доказывать человеку необходимость знания - это все равно, что убеждать его в полезности зрения»
(Максим Горький)
Красива осінь вишиває клени, а перший день жовтня дарує нам тепле і радісне свято – День учителя. Учитель… Одна з найважливіших професій. Вона – для обраних. Ви щодня стоїте перед прицілом сотень допитливих дитячих оченят, палите, як хмиз, нерви, і все ж ведете дітвору на вищі сходинки пізнання.
До вчителя йдуть зі своїми болями і радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він заглядає у минуле, живе у сьогоденні, прокладає місток у майбутнє. Яке ж серце потрібно мати вчителеві, щоб рік у рік щоденно віддавати його учням, і якою має бути любов до дітей у його добрій, терпеливій нестаріючій душі? Саме таким – люблячим, терпеливим, добрим і справедливим, закоханим у свою справу вчителям присвячую я цей твір. Вам, люди нелегкої, але такої почесної і важливої професії, хочу сказати слова подяки і прошу Всевишнього для всіх вас щасливої долі.
Одна людина сказала мені дуже просту, і як я вважаю, дуже важливу річ. Учні, та й взагалі люди, починають цінувати інших тільки тоді, коли втрачають. І саме тому, цей твір я присвячую тим учителям, які сьогодні намагаються навчити нас добру, розуму, закласти в нас оте зернятко людяності, взаєморозуміння, допомоги, щоб в майбутньому воно проросло і зробило з нас справжніх людей з великої літери.
Взагалі, я вважаю, що вчитель – це дуже важка професія. Ця людина, окрім того, що має донести до кожного учня матеріал, ще повинна знайти підхід до кожної дитини, пояснити їй, що знання – це дуже важливо, що треба вчитися. Я гадаю, що це нереально складно. Зрозумійте мене правильно, я, учениця десятого класу, бачу своїх однолітків з іншого боку. Є такі, до котрих дуже важко «достукатися», чи може, у яких складний характер, чи ще щось. А вчитель, справжній вчитель, вміє та може знайти спільну мову з кожним. У нашій гімназії працюють педагоги, слова яких мають прихований філософський зміст. Це інтелігентні, освічені, виховані особистості, які дуже делікатно вказують на помилки лише для того, щоб у подальшому житті ми не допускалися їх. Я дуже рада, що в моїй гімназії є саме такі викладачі…
Почну я мабуть з вчителя, який став для мене дуже рідним. Це мій класний керівник – Сироватка Лариса Володимирівна. Вона стала для мене другою мамою. Я завжди знаю, що вона підтримає мене, що я можу підійти до нею за порадою і ця порада буде цінна, що вона допоможе мені у будь-якій ситуації. Їй притаманна така риса як проникливість. Лара, як ніжно і з любов’ю називаємо її між собою, бачить і коли ми не готові до уроку, і якщо щось турбує підлітка. Я вважаю, що дуже важливо мати саме такого класного керівника. Лариса Володимирівна протягом цих, вже майже шести років, опікається і дбає про наш клас. Вона завжди робить все якнайкраще й хоче для нас найліпшого. Цей вчитель – справжній скарб для нашого класу!
Васильєв Віктор Борисович . Ця людина викладає й право, й філософію, й англійську мову, й історію. Я впевнена, що кожен учень, який вчився або вчиться зараз у нього, погодиться зі мною, що це Велика людина. Коли я сиджу у нього на уроці, мені завжди цікаво. Він так розповідає матеріал, що можна слухати його протягом дуже довгого часу та нудно не стане. Я немислимо рада, що така людина вчить мене. Я йому дуже вдячна за те, що він знаходить дороги до найпотаємніших куточків дитячого серця.
Цього викладача, саме як людину, я відкрила для себе тільки у дев’ятому класі. Це Купчик Ірина Миколаївна. Окрім того, що ця жінка – дуже гарний педагог, вона ще неймовірно цікава людина. Я дуже вдячна Ірині Миколаївні за те, що завдяки їй, я справді почала цінувати своїх друзів та однокласників, і я гадаю, що саме тому, наш 9 – А запам’ятається мені на все життя. Ще Ірина Миколаївна може заспокоїти теплим словом, подарувати щиру усмішку, що лине із глибини душі, дати дуже гарну пораду, і довести, що це дійсно так за допомогою прикладу з свого власного життя. Я вважаю, що саме така порада є безцінною.
«Нет ничего бесполезнее и даже вреднее, как наставления, хотя бы и самые лучшие, если они не подкрепляются примерами, не оправдываются в глазах ученика всею совокупностью окружающей его действительности»
(Белинский В. Г.)
Цих двох викладачів я дуже поважаю не тільки за те, що завдяки їм я знаю науки, яким вони вчать, а й за те, що вони завжди цінують, прислуховуються та підтримують власну думку кожної дитини. Це Щур Алла Федірівна та Скворцова Анна Борисівна. Особисто я завжди вважала, що ця риса є однією з найголовніших у вчителі.
Взагалі, у нашій школі ще дуже багато вчителів, які насправді є дуже гарними людьми та справжніми викладачами. І це виключно класно!
Кожен із нас закінчить школу, піде у доросле життя. Та головне, щоб ми, учні, ніколи не забували своїх наставників, цінували їхню працю. Отож, нехай робота приносить Вам тільки радісні емоції. Здоров’я, успіху та натхнення Вам!!! Сердечно вдячні за Ваш нелегкий труд!
«Учительство – не утраченное искусство, но уважение к учительству – утраченная традиция»
(Ж. Барвэн)
Учениця 10-го класу Білодід Лєра
Перше вересня. Такий хвилюючий день у моєму житті, адже мені всього шість років, я йду у перший класс. Все так цікаво та невідомо… Тривожно б’ється моє серце, тремтять рученята від хвилювання, і блиск в очах, і захоплення від краси пишних букетів квітів, які тримають у руках діти.
І ось, я бачу жінку, особа якої мені здається знайомою, вона була однією з перших людей, які мені довелося зустріти в школі, на співбесіді. Привітлива, приємна добра жінка сподобалась мені відразу, і було великим щастям дізнатися, що переді мною мій класний керівник! Козюк Галина Михайлівна. Тоді я ще не розуміла, ким і чим для мене стане ця людина…
І от прийшов час навчання, чесно кажучи, в першому класі зовсім не відчувалося ніякої складності, вчителька намагалася доносити інформацію до нас у формі цікавої гри, але в той же час ми плавно переходили до відповідального життя та статусу повноцінних учнів. Вона вчила нас не тільки читанню, написанню літер, тому, як правильно тримати ручку, манері поведінки в школі, першим правилам, які повинні виконуватися, але й дбала про те, щоб ми стали досвідченими, добрими людьми. Все що вона розповідала, для мене було просто цікаве проведення часу.
Я дуже добре її пам’ятаю… Кожен день починався зі шкільного двору. До школи ми з однокласниками намагалися приходити трохи раніше, щоб зустріти її коло воріт, не центральних, а тих, які ведуть до сусіднього двору - саме там вона жила. І ось, однокласник, що стояв ближче до воріт кричить: «Готуйтеся, йде!» І ми усім натовпом мчимо їй назустріч , обіймаючи, розпитуючи про її справи і про те, що сьогодні ми будемо робити на уроці… І так було щодня…
Про таких людей у народі кажуть: «Учитель від Бога». Зустріч із нею визначила мою особисту глибоку повагу до професії вчителя.
Учитель – професія масова. Сотні тисяч учителів працюють із дітьми в нашій країні, але разом з тим – це одна із самих творчих професій. Робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. Те, що одержують учні в спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості.
Галина Михайлівна виховувала в нас працьовитість, уміння жити в колективі, чуйно ставитися до товаришів. Вона вважала, що людина повинна мати не тільки розумну голову, але й чуйне серце. Жорстокість, підлість, черствість походять від бідності почуттів, від недостатнього духовного виховання.
Людина, її думки та погляди залишаються з нами до тих пір, поки ми про неї пам’ятаємо. Вічна пам’ять Вам, Галино Михайлівна!!!
Учениця 10-го класу Снітко Ксенія
До Дня визволення Запоріжжя й Запорізької області від фашистських загарбників.
Жовтень 2010 року 
День Перемоги!!!
Травень 2010 року
Травень 2010 року
Немає коментарів:
Дописати коментар